Станційний Наглядач Скачать

Коні були давно готові, а мені все не хотіли розлучитися з наглядачем і його донькою. Нарешті я з ними попрощався; батько побажав мені доброго шляху, а дочка проводила до воза. У сінях я зупинився і просив у неї дозволу її поцілувати; Дуня погодилася... Багато я можу нарахувати поцілунків, Легко можна здогадатися, що є у мене приятелі з поважного стану доглядачів. У самому справі, пам'ять одного з них мені дорогоцінна. Обставини колись зблизили нас, і про нього-то я тепер має намір поговорити з люб'язними читачами. І я дав хлопчику п'ятачок і не шкодував уже ні про поїздку, ні про семи рублях, витрачених мною. - Приходила, - відповідав Ванька, - я дивився на неї здалеку. Вона лягла тут і лежала довго. А там бариня пішла в село і закликала попа, дала йому грошей і поїхала, а мені дала п'ятак сріблом - славна пані! Недавно ще, проїжджаючи через містечко ***, згадав я про мого приятеля; я дізнався, що станція, над якою він був проводирем, вже знищена. На питання мій: «чи Живий старий доглядач?» - ніхто не міг дати мені задовільної відповіді. Я зважився відвідати знайому бік, узяв вільних коней і пішов у село Н.

Станційний наглядач / The Station Agent » Український ...

Минуло кілька років, і обставини привели мене на той самий тракт, в ті самі місця. Я згадав дочка старого доглядача і зрадів при думці, що побачу її знову. Але, подумав я, старий доглядач, може бути, вже змінений; ймовірно, Дуня вже заміжня. Думка про смерть того чи іншого також промайнула в моїй голові, і я наближався до станції *** з сумним передчуттям. Я не помилився: старий не відмовився від пропонованого склянки. Я помітив, що ром прояснив його похмурість. На другому склянці зробився він говіркий; пригадав або показав вигляд, ніби згадав мене, і я дізнався від нього повість, яка в той час сильно мене зайняла і чіпала. День був жаркий. В трьох верстах від станції*** стало накрапати, і через хвилину проливний дощ вимочив мене до останньої нитки. По приїзді на станцію, перша турбота була скоріше переодягнутися, друга запитати собі чаю. «Гей, Дуня! - закричав доглядач, - постав самовар так сходи за вершками». При цих словах вийшла з-за перегородки дівчинка років чотирнадцяти і побігла в сіни. Краса її мене вразила. «Це твоя дочка?» - запитав я доглядача. «Дочка-з, - відповідав він з видом задоволеного самолюбства, - та така розумна, така проворна, вся в покійницю матір». Тут він почав переписувати мою подорожню, а я зайнявся розглядом картинок, прикрашали його смиренну, але охайну обитель. Вони зображували історію блудного сина: в першій поважний старий у ковпаку і шлафорке відпускає неспокійного юнака, який поспішно приймає його благословення і мішок з грошима. В інший яскравими рисами зображено розпусну поведінку молодої людини: він сидить за столом, оточений хибними друзями і безсоромними жінками. Далі, промотавшийся юнак, в лахмітті і в трикутному капелюсі, пасе свиней і розділяє з ними трапезу; в його особі зображені глибока печаль і каяття. Нарешті представлено повернення його до батька; добрий старий у тому ж ковпаку і шлафорке вибігає йому назустріч: блудний син стоїть на колінах; в перспективі кухар вбиває вгодованого бичка, і старший брат запитує слуг про причини такої радості. Під кожною картинкою прочитав я пристойні німецькі вірші. Все це донині збереглося в моїй пам'яті, також як і горщики з бальзаміном, і ліжко із строкатим занавескою, та інші предмети, що мене в той час оточували. Бачу, як тепер, самого господаря, чоловіка років п'ятдесяти, свіжого і бадьорого, і його довгий зелений сертук з трьома медалями на полинялых стрічках. - Так ноне мало проїжджих; хіба засідатель заверне, та тому не до мертвих. Ось влітку проїжджала бариня, та запитувала про старому доглядачеві і ходила до нього на могилу. Це сталося восени. Сіренькі хмари вкривали небо; холодний вітер дув з потиснутих полів, несучи червоні і жовті листя з зустрічних дерев. Я приїхав у село при заході сонця і зупинився у поштового будиночка. В сіни (де колись поцілувала мене бідна Дуня) вийшла товста баба й на мої питання відповідала, що старий доглядач з рік як помер, що в будинку поселився пивовар, а що вона дружина пивоварова. Мені стало шкода моїй марною поїздки і семи рублів, витрачену даром. «Чого ж він помер?» - запитав я пивоварову дружину. «Спився, батечку», - відповідала вона. «А де його поховали?» - «За околицею, біля покійної господині його». - «Не можна довести мене до його могили?» - «Чому ж не можна. Гей, Ванька! повно тобі з кошкою возитися. Проведи-но барина на кладовищі так вкажи йому смотрителеву могилу».

Станційний доглядач дивитися фільм / кіно онлайн у HD

«Так ви знали мою Дуню? - почав він. - Хто ж і не знав її? Ах, Дуня, Дуня! Що за дівка була! Бувало, хто проїде, всякий похвалить, ніхто не засудить. Барині дарували її, та хустинкою, та сережками. Господа проїжджі навмисне зупинялись, наче б пообідати, аль повечеряти, а насправді тільки щоб на неї подолее подивитися. Бувало, барин, який би сердитий був, при ній вщухає і милостиво зі мною розмовляє. Повірите ль, добродію: кур'єри, фельд'єгеря з нею з півгодини заговаривались. Нею будинок тримався: що прибрати, приготувати, за всім встигала. А я, старий дурень, не нагляжусь, бувало, не намилуюся; я не любив мого Дуні, я ль не плекав мого дитяти; вже їй не було життя? Та ні, від біди не отбожишься; що судилося, того не минути». Тут він став докладно розповідати мені свою горе. Три роки тому, одного разу, у зимовий вечір, коли доглядач разлиновывал нову книгу, а дочка його за перегородкою шила собі сукню, трійка під'їхала, і проїжджий в черкеської шапці, у військовій шинелі, оповитий шаллю, увійшов у кімнату, вимагаючи коней. Коні були в розгоні. При цьому звістці мандрівник підніс голос і нагайку; але Дуня, яка звикла до таких сценам, вибігла з-за перегородки і лагідно звернулася до проїзному з питання: не чи буде йому чого-небудь поїсти? Поява Дуні справило звичайне свою дію. Гнів проезжего пройшов; він погодився чекати коней і замовив собі вечерю. Знявши мокру, косматую шапку, отпутав шаль і зірвавши шинель, проїжджий з'явився молодим, струнким гусаром з чорними вусиками. Він розташувався у доглядача, почав весело розмовляти з ним і з його дочкою. Подали вечеряти. Між тим коні прийшли, і наглядач наказав, щоб негайно, не годуючи, запрягали їх у кибитку проезжего; але, повернувшись, знайшов він молодої людини майже без пам'яті лежав на лавці: йому стало погано, голова розболілася, неможливо було їхати... Як бути! доглядач поступився йому своє ліжко, і належало, якщо хворому не буде легше, на інший день вранці послати в С *** за лікарем. На інший день гусару стало гірше. Чоловік поїхав верхи в місто за лікарем. Дуня обв'язала йому голову хусткою, намоченим оцтом, і села з своїм шиттям біля його ліжка. Хворий при доглядачеві охав і не говорив майже ні слова, проте ж випив дві чашки кави і, охаючи, замовив собі обід. Дуня від нього не відходила. Він щохвилини просив пити, і Дуня підносила йому кухоль нею заготовленого лимонаду. Хворий вмочував губи і всякий раз, повертаючи кухоль, в знак подяки своєю слабою рукою вітався Дунюшкину руку. До обіду приїхав лікар. Він помацав пульс хворого, поговорив з ним по-німецьки і по-російськи оголосив, що йому потрібно одне спокій і що дні через два йому можна буде вирушити в дорогу. Гусар вручив йому двадцять п'ять рублів за візит, запросив його пообідати; лікар погодився; обидва їли з великим апетитом, випили пляшку вина і розлучилися дуже задоволені один іншому. Коні стали біля поштового будиночка. Вошед в кімнату, я зараз дізнався картинки, що зображують історію блудного сина; стіл і ліжко стояли на колишніх місцях; але на вікнах вже не було квітів, і все кругом показувало ветхість і нехтування. Доглядач спав під кожухом; мій приїзд розбудив його; він підвівся... Це був точно Самсон Вырин; але як він постарів! Поки збирався він переписати мою подорожню, я дивився на його сивину, на глибокі зморшки давно неголеного обличчя, на згорблену спину - і не міг надивуватися, як три або чотири роки могли перетворити бадьорого чоловіка в кволого дідуся. «Дізнався чи ти мене? - запитав я його, - ми з тобою старі знайомі». - Може статися, - відповідав він похмуро, - тут дорога велика; багато проїжджих у мене перебувало». - «Здорова твоя Дуня?» - продовжував я. Старий насупився. «А бог її знає», - відповідав він. «Так, видно, вона заміжня?» - сказав я. Старий прикинувся, ніби не чув мого запитання, і продовжував пошептом читати мою подорожню. Я припинив свої питання і велів поставити чайник. Цікавість мене починало турбувати, і я сподівався, що пунш дозволить мова мого старого знайомого. Старий прийшов до себе на квартиру. Приятель його радив йому скаржитися; але доглядач подумав, махнув рукою і вирішив відступитися. Через два дні він відправився з Петербурга назад на свою станцію і знову взявся за свою посаду. «Ось вже третій рік, - уклав він, - як я живу без Дуні і як про неї немає ні слуху, ні духу. Чи Жива, чи немає, бог її знає. Всяко трапляється. Не її першу, не останню сманил проїжджий гульвіса, а там потримав, та й кинув. Багато їх у Петербурзі, молоденьких дур, сьогодні в атласі та оксамиті, а завтра, поглядишь, метуть вулицю разом з голотою кабацкою. Як подумаєш часом, що і Дуня, може бути, тут же зникає, так мимоволі згрішиш та побажаєш їй могили...» Довго стояв він нерухомо, нарешті побачив за обшлагом свого рукава згорток паперів; він вийняв їх і розгорнув кілька п'яти - і десятирублевых зім'ятих асигнацій. Сльози знову потекли з його очах, сльози обурення! Він стиснув папірці у грудку, кинув їх на землю, притоптал каблуком і пішов... Отошед кілька кроків, він зупинився, подумав і... вернувся... але асигнацій вже не було. Добре одягнений молодий чоловік, побачивши його, підбіг до візника, сіл поспішно і закричав: «Пішов!..» Доглядач за ним не погнався. Він зважився вирушити додому на свою станцію, але перш хотів хоч раз ще побачити бідну свою Дуню. Для сього дні через два вернувся він до Мінським; але військовий лакей сказав йому суворо, що пан нікого не приймає, грудьми витіснив його з передньої і ляснув двері йому під ніс. Доглядач постояв, постояв - та й пішов.

Реферат: "Пушкин: Станційний наглядач"

При цих словах обірваний хлопчик, рудий і кривий, вибіг до мене і негайно повів мене за околицю. Рано вранці прийшов він в його передню і просив доповісти його высокоблагородию, що старий солдат просить з ним побачитися. Військовий лакей, чистячи чобіт на колодці, оголосив, що пан спочиває і що перш одинадцяти годин не приймає нікого. Наглядач пішов і повернувся в призначений час. Мінський вийшов сам до нього в халаті, в червоній скуфье. «Що, брате, тобі треба?» - запитав він її. Серце старого закипіло, сльози навернулися на очах, і він тремтячим голосом промовив лише: «Ваше високоблагородіє!.. зробіть таку божеську милість!..» Мінський глянув на нього швидко, спалахнув, взяв його за руку, повів до кабінету і зачинив за собою двері. «Ваше високоблагородіє! - продовжував старий, - що з воза впало, те пропало; віддайте мені принаймні бідну мою Дуню. Адже ви натешились нею; не погубите ж її даремно». - «Що зроблено, того не повернеш, - сказав молодий чоловік у крайньому замішанні, - винен перед тобою і радий просити у тебе вибачення; але не думай, щоб я Дуню міг покинути: вона буде щаслива, даю тобі чесне слово. Навіщо тобі її? Вона мене любить; вона відвикла від колишнього свого стану. Ні ти, ні вона - ви не забудете того, що сталося». Потім, засунувши йому що-то за рукав, він відчинив двері, і доглядач, сам не пам'ятаючи як, опинився на вулиці. - Ось могила старого доглядача, - сказав мені хлопчик, вспрыгнув на купу піску, в яку врыт був чорний хрест з мідним чином. Такий був розповідь мого приятеля, старого доглядача, розповідь, неодноразово переривався сльозами, які мальовничо обтирав він своєю полою, як старанна Терентійович у чудовій баладі Дмитрієва. Сії сльози частково возбуждаемы були пуншем, якого він витягнув п'ять склянок у продовженні свого оповідання; але як би там не було вони сильно зворушили моє серце. З ним розлучившись, довго не міг я забути старого доглядача, довго думав я про бідну Дуні... У 1816 році, в травні місяці, трапилося мені проїжджати через ***ську губернію, по тракту, нині знищеному. Перебував я в дрібному чині, їхав на перекладних і платив прогони за два коні. Внаслідок цього доглядачі зі мною не церемонилися, і часто бирал я з бою те, що, по думці моєму, варто було мені по праву. Будучи молодий і запальний, я обурювався на ницість і легкодухість доглядача, коли цей останній віддавав приготовану мені трійку під коляску чиновного барина. Настільки ж довго не міг звикнути і до того, щоб розбірливий холоп обносил мене стравою на губернаторському обіді. Нині те й інше здається мені в порядку речей. Справді, що було б з нами, якщо б замість общеудобного правила: чин чина почитай, було введено в вживання інше, наприклад: розум розуму почитай? Які виникли суперечки! і слуги з кого б починали страву подавати? Але звертаюся до моєї повісті.

СТАНЦІЙНИЙ ДОГЛЯДАЧ - ocls.kyivlibs.org.ua

Минув ще день, і гусар зовсім оговтався. Він був надзвичайно веселий, без угаву жартував з Дунею, то з доглядачем; насвистував пісні, розмовляв з проїжджими, вписував їх подорожні в поштову книгу, і так полюбився доброму доглядачеві, що на третій ранок шкода було йому розлучитися з люб'язним своїм постояльцем. День був недільний; Дуня збиралася до обідні. Гусару подали кибитку. Він попрощався з доглядачем, щедро нагородивши його за постій і частування; попрощався і з Дунею і зголосився довезти її до церкви, яка знаходилась на краю села. Дуня стояла в подиві... «Чого ж ти боїшся? - сказав їй батько, - адже його високоблагородіє не вовк і тебе не з'їсть: прокотися-ка до церкви». Дуня села в кибитку біля гусара, слуга скочив на передок, ямщик свиснув, і коні помчали. У цей самий день, ввечері, він йшов по Ливарної, відслуживши молебень у Всіх Скорботних. Раптом промайнули перед ним щегольские дрожки, і доглядач дізнався Мінського. Дрожки зупинилися перед триповерховим будинком, у самого під'їзду, і гусар вбіг на ганок. Щаслива думка блиснула в голові доглядача. Він вернувся і, порівнявшись з кучером: «Чия, брат, кінь? - запитав він, - не Мінського?» - «Так, - відповів кучер, - а що тобі?» - «Так ось що: пан твій наказав мені віднести до його Дуні записочку, а я і позабудь, де Дуня-то його живе».- «Так ось тут, у другому поверсі. Спізнився ти, брат, з твоєї запискою; тепер вже він сам у неї». - «Потреби ні, - заперечив наглядач з нез'ясованим рухом серця, - спасибі, що напоумив, а я свою справу зроблю». І з цим словом він пішов по сходах. Ми прийшли на цвинтар, голе місце, нічим не огороджене, засіяне дерев'яними хрестами, не осененными ні єдиним деревцем. Зроду не бачив я такого сумного кладовища. Двері були замкнені; він подзвонив, минуло кілька секунд у тяжкому для нього очікуванні. Ключ загримів, йому відчинили. «Тут варто Авдотья Самсоновна?» - запитав він. «Тут, - відповідала молода служниця, - навіщо тобі її треба?» Доглядач, не відповідаючи, увійшов у залу. «Не можна, не можна! - закричала вслід йому служниця, - у Авдотьї Самсоновны гості». Але доглядач, не слухаючи, йшов далі. Перші дві кімнати були темні, у третій був вогонь. Він підійшов до розчиненої двері і зупинився. У кімнаті, чудово прибраній, Мінський сидів у задумі. Дуня, одягнена з усією розкішшю моди, сиділа на ручці його крісел, як наїзниця на своєму англійському сідлі. Вона з ніжністю дивилася на Мінського, намотуючи його чорні кучері на свої блискучі пальці. Бідний доглядач! Ніколи дочка його не здавалася йому такою прекрасною; він мимоволі милувався нею. «Хто там?» - запитала вона, не підводячи голови. Він все мовчав. Не отримуючи відповіді, Дуня підняла голову... і з криком впала на килим. Переляканий Мінський кинувся її піднімати і, раптом побачивши в дверях старого доглядача, залишив Дуню і підійшов до нього, тремтячи від гніву. «Чого тобі треба? - сказав він йому, зціпивши зуби, - що ти за мною всюди крадешься, як розбійник? чи хочеш мене зарізати? Пішов геть!» - і, сильною рукою схопивши старого за комір, виштовхнув його на сходи. Не встиг я розплатитися зі старими моїми ямщиком, як Дуня повернулася з самоваром. Маленька кокетка з другого погляду помітила враження, зроблене нею на мене; вона потупила великі блакитні очі; я став з нею розмовляти, вона відповідала мені без боязкості, як дівчина, бачила світло. Я запропонував батькові її склянку пуншу; Дуні я подав чашку чаю, і ми втрьох почали розмовляти, як ніби століття були знайомі.

Володар часу 3D. Станційний наглядач (фрагмент) - Смотреть ...

- Як не знати! Він вивчив мене дудочки різати. Бувало (царство йому небесне!), йде із шинку, а ми за ним: «Дідусю, дідусю! горішків!» - а він нас горішками і наділяє. Все, бувало, з нами гратися. Хто не проклинав станційних доглядачів, хто з ними не бранивался? Хто, в хвилину гніву, не вимагав від них фатальною книги, щоб вписати в неї свою марну скаргу на утиски, грубість і несправність? Хто не шанує їх нелюдами роду людського, рівними покійним піддячим або принаймні муромським розбійникам? Будемо, однак, справедливі, спробуємо увійти в їхнє становище і, може бути, станемо судити про них набагато поблажливіше. Що таке станційний доглядач? Сущий мученик чотирнадцятого класу, огороджений своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди (посилаюся на совість моїх читачів). Яка посада цього диктатора, як називає його жартівливо князь Вяземський? Не справжня каторга? Спокою ні вдень, ні вночі. Всю досаду, накопичену під час нудної їзди, мандрівник зганяє на доглядачеві. Погода нестерпна, дорога погана, ямщик впертий, коні не везуть - а винен доглядач. Входячи в бідне його житло, проїжджаючий дивиться на нього як на ворога; добре, якщо вдасться йому скоро позбутися непроханого гостя; але якщо не станеться коней?.. боже! які лайки, які загрози посиплються на його голову! В дощ і сльота примушений він бігати по дворах; у бурю, у водохресний мороз іде він в сіни, щоб тільки на хвилину відпочити від крику і поштовхів роздратованого постояльця. Приїжджає генерал; тремтячий доглядач віддає йому дві останні трійки, в тому числі кур'єрську. Генерал їде, не сказавши йому спасибі. Через п'ять хвилин - дзвіночок!.. і фельд'єгер кидає йому на стіл свою подорожню!.. Вникнемо у все це гарненько, і замість обурення серце наше виповниться щирим співчуттям. Ще кілька слів: протягом двадцяти років підряд я об'їздив Росію за всіма напрямками; майже всі поштові тракти мені відомі; кілька поколінь ямщиків мені знайомі; рідкісного доглядача я не знаю в обличчя, з рідкісним не мав я справи; цікавий запас шляхових моїх спостережень сподіваюся видати найближчим часом; поки скажу тільки, що стан станційних доглядачів представлено загальну думку в самому хибному вигляді. Ці настільки обмовлені доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті і не дуже срібролюбиві. З їх розмов (якими недоречно нехтують господа проїжджаючі) можна почерпнути багато цікавого і повчального. Що стосується до мене, то, зізнаюся, я віддаю перевагу їх бесіду промову якогось чиновника 6-го класу, наступного за казенної потреби. - Прекрасна пані, - відповідав хлопчисько; - їхала вона в кареті в шість коней, з трьома маленькими барчатами і з годувальницею, і з чорної моською; і як їй сказали, що старий доглядач помер, так вона заплакала і сказала дітям: «Сидіть спокійно, а я сходжу на кладовищі». А я було зголосився довести її. А пані сказала: «Я сама дорогу знаю». І дала мені п'ятак сріблом - така добра пані!.. Фінбар Макбрайд протягом багатьох років вів вельми замкнутий спосіб життя, працюючи станційним доглядачем. Молоду людину все життя обтяжувало те, що люди не ставилися до нього як до рівного, часто кепкували і дивилися зверхньо. Іноді це відбувалося і в прямому сенсі слова, тому що Фінбар був карликом. Всупереч цим труднощам Макбрайд все-таки зміг влаштуватися в житті і займався улюбленою справою. Його приятель і напарник Генрі Стайлс тримав невеличкий магазинчик, в якому Фінбар збирав моделі поїздів. Одного разу в житті героя фільму «Станційний доглядач» сталося несподіване подія - його друг Генрі раптово помер. Юрист незабаром повідомляє Фінбара, що магазин буде закритий, а все майно Стайлса розпродадуть. Однак Генрі все ж згадав Макбрайда в заповіті, залишивши йому маленький будиночок біля залізниці в Ньюфаундленді. Фінбар відправляється в Нью-Джерсі в надії усамітнитися в тихому і красивому містечку. Прибувши на місце і оглянувши своє скромне і кілька старе житло, Фінбар починає облаштовуватися. Незабаром місцеві жителі почали проявляти інтерес до незвичайного сусідові. Незважаючи на їх дружелюбність, Фінбар не прагне проводити з ними час або розповідати про себе. Звикне чи герой до деякої настирливості нових знайомих? І чи оцінить той шанс, який надає йому життя? Старий не зніс свого нещастя; він тут же ліг у ту саму постіль, де напередодні лежав молодий обманщик. Тепер доглядач, міркуючи всі обставини, здогадувався, що хвороба була удавана. Бідняк занедужав сильною і; його звезли в С *** і на його місце визначили на час іншого. Той же лікар, який приїжджав до гусару, лікував і його. Він запевнив доглядача, що молодий чоловік був зовсім здоровий і що тоді ще не здогадувався він про його злісний намір, але мовчав, побоюючись його нагайки. Правду говорив німець, або тільки бажав похвалитися дальновидностию, але він нітрохи тим не втішив бідного хворого. Ледь оправясь від хвороби, доглядач випросив у З*** поштмейстера відпустку на два місяці і, не сказавши нікому ні слова про своє намір, пішки відправився за своєю дочкою. З подорожньої знав він, що ротмістр Мінський їхав зі Смоленська в Петербург. Ямщик, який віз його, розповідав, що всю дорогу Дуня плакала, хоча, здавалося, їхала по своїй охоті. «Може, - думав доглядач, - приведу я додому заблукану овечку мою». З цієї думками він прибув у Петербург, зупинився в Ізмайловському полку, в будинку відставного унтер-офіцера, свого старого товариша по службі, і почав свої пошуки. Незабаром дізнався він, що ротмістр Мінський в Петербурзі і живе в Демутовом трактирі. Доглядач наважився до нього з'явитися.

Станційний доглядач. Повісті покійного Івана Петровича ...

але жоден не залишив у мені такого довгого, такого приємного спогади. Бідний доглядач не розумів, яким чином він міг сам дозволити своїй Дуні їхати разом з гусаром, як найшло на нього засліплення, і що тоді було з його розумом. Не минуло й півгодини, як серце його початок нити, нити, і занепокоєння опанувало ним до такої міри, що він не втерпів і пішов сам до обідні. Підходячи до церкви, побачив він, що народ вже розходився, але Дуні не було ні огорожі, ні на паперті. Він поспішно ввійшов у церкву: священик виходив з вівтаря; дячок гасив свічки, дві старенькі молилися ще в куті; але Дуні в церкві не було. Бідний батько насилу зважився запитати у дячка, була вона у обідні. Дячок відповідав, що не бувала. Наглядач пішов додому ні живий ні мертвий. Одна залишалася йому надія: Дуня по легковажності молодих років надумалася, може бути, прокотитися до наступної станції, де жила її хрещена мати. У болісному хвилюванні він очікував повернення трійки, на якій він відпустив її. Ямщик не повертався. Нарешті до вечора приїхав він один і хмелен, з убивчим звісткою: «Дуня з тієї станції вирушила далі з гусаром».

юлдуз усмонованинг янги кушиклари 2016 soundyum soundcloud downloader электрическое поле флеш анимация скачать сталкер зп мертвый город торрент sony ebook library software цена на нокиа 5800 скачать флеш для оперы скачать dlc на саинтс ров 3 эмо англ версия скачать тальков песня с войны скачать

shift 2 unleashed dlc торрент сталинград 2013 двд торрент торрентapple iphone ringtone скачать